Гра в миротворця: чому Ердоган прагне зберегти гарні відносини з Путіним

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Загрузка...

Анкара намагається не допустити, щоб підтримка Туреччиною України якимось чином негативно вплинула на її відносини з Росією. Звідси всі ці прагнення посередницьких послуг, медіації та човникової дипломатії.

Перемовини міністрів закордонних справ України та Росії в турецькій Анталії у четвер, 10 березня, чітко продемонстрували дві речі:

  • згоду Росії відкрити ще один канал для комунікації, проте поки що не зрозуміло для чого, бо згоди на оголошення перемир’я на 24 години та відкриття гуманітарних коридорів до та з Маріуполя Путін не дав;
  • намагання президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана пограти у миротворця – такого собі медіатора між Україною та Росією — перетворити Туреччину на другий «Мінськ».

За словами старшої аналітикині Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенії Габер, такій позиції офіційної Анкари є кілька причин.

По-перше, є бажання не допустити, щоб підтримка Туреччиною України якимось чином негативно вплинула на її відносини з Росією. Звідси всі ці прагнення посередницьких послуг, медіації та човникової дипломатії. Ердогану важливо проявляти себе як активного регіонального гравця, впливового державного лідера, який спроможний посадити за стіл переговорів конфліктуючі сторони.

По-друге, багато турків налаштовані якщо не проросійськи, то точно антиамериканськи і проти Заходу. В Туреччині є якесь загальне розуміння, що в цій війні провина лежить на НАТО, Заході і на провокації нібито Росії на такі ворожі дії.

По-третє, Туреччина сильно залежить від Росії в плані поставок газу та економічно. Росія для Туреччини – це великий ринок для збуту товарів, туристи, які регулярно поповнюють бюджет Туреччини, і пасажиропотік в цілому, в тому числі для заповнення спроможностей найбільшого в світі щойно збудованого Стамбульського аеропорту.

По-четверте, під час нещодавньої телефонної розмови Ердогана з Путіним, за джерелами, які пов’язують з Ердоганом і правлячою партією, мова йшла зокрема і про те, щоб у взаємних розрахунках з Росією перейти на рубль, золото чи якісь інші валюти. Ідея не нова, вона лунала ще 5-7 років тому. Та й взагалі кожного разу, коли у Туреччини проблеми зі США, вона повертається до ідеї переходу на національну валюту у торгівлі з Росією, Китаєм чи якимись іншими регіональними країнами.

По-п’яте, Туреччина закрила Босфор і Дарданелли для проходу російських військових кораблів. І тут є ще й питання Сирії. Бо, з одного боку, російські кораблі не можуть зайти в Чорне море; з іншого — не можуть вийти з Чорного моря, щоб з окупованого Криму забезпечувати логістичну підтримку сирійським силам і російським силам у Сирії. Тому для Туреччини це ще й запобіжник, якщо Росія вирішить використати цей важіль впливу, щоб ескалювати ситуацію в Сирії і відволікти увагу від України.

Тому, за словами Євгенії Габер, це цікава ситуація. З одного боку Україна має підтримку Туреччини щодо невизнання окупації Криму та самопроголошених «ДНР»/»ЛНР». Анкара закликає якнайшвидше припинити війну, поставляє Україні безпілотники Bayraktar і закриває протоки для проходу російських військових кораблів. З іншого боку, Туреччина не долучається до будь-яких економічних санкцій проти Росії і не закрила свій повітряний простір для російських літаків.

«Збереження незалежної України є одним із найбільших інтересів Туреччини. Якщо Україна впаде, якщо Росія зможе окупувати наприклад південне узбережжя України, або частково і саму Україну, це означатиме кардинальну зміну балансу сил в регіоні на користь Росії, що не вигідно Туреччині. Проте Туреччина прагне будь-що зберегти робочі відносини з РФ. Це не означає, що Туреччина підтримує агресію Росії проти України. В декількох заявах пролунала фраза, що напад і війна Росії проти України є неприйнятною для Туреччини. Але здебільшого навіть формулювання дуже і дуже обережні», — пояснює ТСН.ua Євгенія Габер.

За словами аналітикині, у перемовинах із Росією Туреччина намагається вирішити і суто прикладні проблеми: щодо турецьких літаків, які залишилися в Україні і не змогли повернутися до Туреччини до початку війни; кораблів із соняшниковою олією та іншими товарами, які зайшли в Чорне море і не змогли потрапити до українських портів через блокаду Росії та повернутися назад, їхнє розвантаження; повернення турецьких студентів, які перебувають в Україні, до Туреччини; турецьких інвестицій в українську економіку (комунікації, мости, дороги) – що робити з турецькою технікою і обладнанням, яке тут залишилося.

Дійсно, особливо гостро на Туреччині відбився дефіцит соняшникової олії. ЗМІ облетіли світлини, як люди стоять в довжелезних чергах і змітають з полиць соняшникову олію. Хоч уряд і намагається заспокоїти людей, мовляв, дефіциту олії немає, люди в паніці все одно змітають товар з полиць магазинів. Проте потім влада все ж заборонила експорт олії та маргарину з країни.

Україна забезпечує 15% імпорту соняшникової олії до Туреччини. Судна з товаром на борту наразі не можуть пройти з Азовського до Чорного моря, що підігріває панічні настрої і дефіцит. Проте проблема насправді глибша, ніж здається.

По-перше, серед усіх харчових продуктів, за об’ємом імпорт соняшникової олії до Туреччини займає третю сходинку. Першу – пшениця, яка надходить до країни з України та Росії. Але щодо поставок із Росії теж є величезне питання через незрозумілість розрахунків.

По-друге, дефіцитсоняшникової олії зараз спостерігається в усьому світі. Через напад Росії на Україну, припинилися переробка соняшнику та експорт олії. В Аргентині, яка після України, Росії та ЄС є четвертим виробником соняшникової олії, ціни за тону зросли на $500-600.

По-третє, навіть якщо Росія запропонує свої об’єми соняшникової олії на експорт, їй це не допоможе, бо іноземні компанії, які мають у своєму розпорядженні кораблі, не хочуть працювати з путінським кривавим режимом. Тому, або світ зробить все від нього залежне, щоб скинути Путіна, або на всіх нас чекає дефіцит не лише соняшникової олії, а й пшениці, і, як наслідок, здорожчання хліба.